Центральний район. ДНЗ № 293

 






Сторінка психолога

 

П'ЯТЬ МОВ ЛЮБОВІ

   Багато конфліктів, суперечок та непорозумінь між батьками і дітьми виникає з однієї простої причини: дитина думає, що її не люблять. Часто в процесі консультування вже на перших зустрічах така дитина, поглянувши на ситуацію під інших кутом, приходить до висновку, що насправді ж батьки її дуже люблять, турбуються про неї і переживають. Чому ж тоді вона не помічала чи не відчувала цієї любові раніше?  Відповідь може бути дуже простою: батьки та дитина «говорили» між собою на різних мовах любові  і просто не розуміли одне одного. Навчитися говорити на мові любові, яку розуміє та сприймає інша людина – це надзвичайно ефективний шлях до покращення людських стосунків. 

   Гері Чепмен, консультант з питань подружжя та сім'ї, доктор філософії виділяє п’ять мов любові. 

 

   Мова любові №1 – слова підтримки (утвердження, схвалення).

   Є діти, яким надзвичайно важливо чути слова на кшталт: «Яка ти розумна!», «Який ти гарний!», «Просто молодець!», «Я горджуся тобою!», «Ти супер!» тощо. Слів підтримки, схвалення потребує кожна людина, але для тих, у кого ця мова любові є основною, вони просто необхідні, для того, щоб можна було відчути себе любленим, потрібним, коханим.          

 

   Мова любові №2 – якісний  час.

 Чудово поведений разом час є теж неабиякий виявом любові. І знову ж таки він є просто необхідний тій дитині, у якої якісний час є основною мовою любові. Проте ми можемо годинами сидіти поруч, не відчуваючи при цьому справжньої близькості, адже бути поруч ще не означає бути разом. Якісний час передбачає, що в той час, коли ми разом, ми повинні цілковито присвятити себе один одному. Це, звичайно ж, не означає, що потрібно весь час дивитися одне одному в очі. Можна займатися улюбленими для обох справами, піти в кіно, театр, прогулятися по свіжому повітрі. Важливо лише одне, щоб і ви, і дитина отримали від цього задоволення! 

 

    Мова любові №3 – подарунки.

  Дарувати та отримувати подарунки – це ж так чудово! А с особливо для дитини, для якої подарунки є першою мовою любові. Подарунки як матеріальні вияви любові є вартісними лише тоді, коли їх дарують щиро, з відкритою душею. Для людини, яка говорить цією мовою любові вартість подарунка не така вже важлива, цінним тут є насамперед особлива увага з боку того, хто дарує подарунок. Адже подарунки самі по собі ніколи не зможуть замінити справжньої щирої любові, але вони можуть бути дуже потужним символом її вияву. 

 

   Мова любові №4 – вчинки служіння, допомога.

   Зробити щось хороше для людини, яку ми любимо, – це також є символом та вираженням нашої любові. Допомагаючи дитині з уроками, роблячи щось для неї (чи то готуючи їсти, чи прасуючи її речі) і відчуваючи при цьому велику радість – це найкращий вияв вашої любові до дитини, для якої вчинки служіння – головна мова любові. 

 

   Мова любові №5 – фізичний дотик.

     Обійняти, пригорнути, поцілувати, приголубити, взяти за руку – все це яскраві вияви любові, особливо для тих, хто спілкується саме цією мовою. Багато останніх досліджень підтверджують необхідність та важливість фізичного дотику для нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Відповідно для дитини, для якої дотик є основною мовою любові, важливість обіймів, поцілунків та інших фізичних контактів не можливо перебільшити. 

 

Як визначити основну мову любові своєї дитини? 

   Гері Чепмен дає такі рекомендації: 

1.     Згадайте, як діти виявляють свою любов до вас. 

2.     Спостерігайте за тим, як діти виражають любов до своїх братів  і сестер, друзів, учителів, дідуся і бабусі і т.д. 

3.     Діти часто про щось просять. Перегляньте зовнішні ознаки п’ятьох мов любові і спробуйте перечислити якомога більше таких прохань, щоб ідентифікувати їх з котроюсь із них. 

4.     Протягом певного часу дайте дитині можливість вибирати між двома мовами любові. Намагайтеся зрозуміти причину, чому дитина робить саме такий вибір, а відтак визначте ту мову любові, яка вибирається найчастіше.  

   Слід зазначити, що кожній дитині для того, щоб вона відчувала себе любленою необхідно, щоб до неї говорили на всіх п’яти мовах любові. Не може бути щасливою та дитина, якій, наприклад, ніколи не дарують подарунків, чи яку ніколи не хвалять та не підбадьорюють. Для задоволення всіх емоційних потреб дитини їй необхідні і всі п’ять мов любові, хоч одна чи дві з них і будуть домінувати.    

   Тож, зрозуміти мову любові близької нам людини надзвичайно важливо. Адже спілкуючись з іншим на мові, яку він розуміє та відчуває найкраще, ми тим самим зміцнюємо та укріплюємо наші стосунки, бо ж дозволяємо йому відчути, що його люблять, поважають, цінують.  

 

 

 

РАДІСТЬ — ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК ЯКОСТІ ЖИТТЯ

Навколо нас розсипано й розсіяно безліч приводів для радості. Цими зер­нами щастя переповнений навколишній світ. Однак багатьом життя здається без­радісним — і ось чому. Зерна радості — це лише можливість, потенціали, іскорки живого вогню, які не діють без усвідомле­ного зусилля самої людини. Такі іскорки потрібно помітити, піймати і розпалити власними зусиллями, зосередженнями на радощах як на головному переживанні життя. Тоді вони стають нашими, можуть подружитися з нами й діяти в нашому організмі.

Радість, що успішно оселилася в нас, легко переплавлює будь-які утруднення, перепалює страхи, сумніви та хвороби, змінює упередження й обмеження і від­криває несподівані перспективи саморо- зуміння та саморозвитку. Радість — це сві­точ на будь-якому шляху, як зовнішньому, так і внутрішньому. Радість — головне паливо усвідомленого життя. Радість — осередок змістів і цінностей. Без радості життя втрачає свої фарби та вмирає, не­зважаючи ні на що. Привнесення радості незмінно пожвавлює забуте й воскрешає те, що, здавалося б, давно зникло.

Радість передує успішній трансфор­мації і завершує становлення нових осо- бистісних якостей. Вогонь алхімічної трансформації з радістю горить рівніше й переплавляє впевненіше. При цьому треба знати, що нічого спільного з екзальта­цією справжня радість не має. Наймогутніші, найглибші, найпіднесеніші переживання ра­дості тихі і ззовні не спостерігаються ніким, крім тих, кому ці істинно реальні переживання знайомі з власного досвіду, хто вміє впізнавати блиск внутрішньої радості в очах своїх одно­думців.

Головне джерело радості — інші люди

Людині потрібне почуття радості. Якщо їй радісно — це чудово, якщо їй раді — теж добре, а якщо вона радіє з радості іншого — прекрас­но. Оскільки в цьому випадку, по-перше, раді­ють обоє, по-друге, народжується взаємність, що всі ми, як відомо, шукаємо й заради чого готові на будь-які жертви.

Отже, радість — це те, що поєднує нас з ін­шими людьми. Вона приємна і тому, хто радіє, і тому, хто бачить цю радість.

Радість — головний та єдиний критерій щас­тя, про який усі чомусь забули. Ми прагнемо досягнень, якихось висот, хоча насправді наші потреби дуже й дуже обмежені: ми потребуємо повітря, тепла, питва, їжі, а також доброзичли­вого ставлення до себе.

Правда, багато хто з нас готовий віддати власне життя, щоб зробити місце свого пере­бування особливим, їжу — екстравагантною, питво — ексклюзивним. Але, по суті, все це аб­солютно безглуздо, оскільки наша потреба не може бути задоволена більше, ніж може бути задоволена. Нам не потрібно більше місця, ніж займає наше тіло, ми не можемо видихати більше повітря, ніж нам треба, тепло не може бути тепліше, а випити море, як знаємо ще з часів Езопа, неможливо.

Отже, всі можливості з нарощування на­шого щастя лежать у площині соціальних від­носин, тобто стосунків з іншими людьми, а інші наші потреби ніяк не можна «розігнати», у них є обмеження. Взаємини з іншими людьми — те єдине, що дає нам змогу збільшувати обсяги, кількість своєї радості. Але парадокс полягає в тому, що саме на цю частину свого життя звер­таємо мінімум уваги!

Ми зовсім не вміємо черпати радість, що ле­жить у цій площині, у площині соціальних від­носин. Тут ми граємо ролі, переглядаємо чужі спектаклі, беремо участь у маскарадних ходах і гучних баталіях, а ось навички пережива­ти радість, спонукати й знаходити її в інших і за допомогою інших — не вміємо. Жахливо! Правду говорять, коли стверджують, що ми не бачимо того золота, що лежить у нас під ногами.

Огляньтеся, і поруч з вами обов'язково виявиться людина

Людина — джерело вашого щастя. Якщо вона вам радітиме, вам буде приємно, тому що це лежить в основі нашої психології, запро­грамовано в нашій біології, це природно. Але що сьогодні ви зробили для того, щоб натре­нувати в собі звичку радіти іншому, щоб наше життя було радісним?

Кожен наш вчинок — нова цеглинка в будинку життя

Навіщо ми будуємо цей будинок? Щоб ра­діти, щоб ті, хто нам дорогий, раділи. Тому по­милятися, а особливо повторювати помилки та проявляти наполегливість у помилках — не­доцільно. Ми створені для нескінченної пере­будови, але замість того, щоб рухатися вперед, до заповітної мети, постійно повертаємося до фундаменту — оплачуємо помилки й роз­раховуємося за борги.

Життю варто радіти більше

Запитайте себе: скільки днів у цьому році я був щасливий? Пригадайте всі моменти, які принесли вам радість. Скільки їх було? А скіль­ки було днів, що промайнули без сліду, задавле­ні сірими турботами повсякденності? Швидше за все, ви й не згадаєте ці дні, наче їх і не було.

Чому більшість людей так рідко радіють?

Суспільство потонуло у формальному праг­матизмі, і тому не розуміє й не оцінює насолоди безцільної радості. Малим дітям ще дозволя­ється реготати під водоспадом, грайливо роз­мовляти з вітром і кричати сонцю «Здрастуй!». Але для дорослих людей, серйозних та відпо­відальних, така поведінка вважається непри­йнятною і неприпустимою.

Ми не розуміємо, наскільки болісно пере­вантажені надмірністю тривог, побоювань, турбот і страхів. Заглушивши й відтіснивши на периферію повсякденного життя свої пе­реживання, ми втратили інтуїтивне відчуття правильних напрямків у житті.

Ми стали схожі на собаку, яка зовсім втрати­ла нюх. У результаті, самі того не підозрюючи, поховали себе під мотлохом помилкових цілей і засипали зверху сміттям псевдотурбот. Втра­тивши довіру до власних почуттів, ми фактично загубилися у світі, який неможливо обчислити або змусити, але який можна пережити й по­дякувати йому.

Проте створювати радісну ситуацію — це тільки половина справи. Потрібно ще її по­селити у власному душевному світі, виражаю­чись сучасною технічною мовою — інсталюва­ти психопрограму так, щоб вона могла активно й самостійно діяти у внутрішньому психічному просторі.

У нас живе цілий сонм заборон, пересторог і заперечень, якими в дивному різноманітті батьки й педагоги заповнили наше несвідоме, їхні заборони перетворилися в наші самоза- борони. їхнє невдоволення перетворилося в наше невдоволення самими собою. їхні по­карання перетворилися в наші хронічні хво­робливі самопокарання.

У народі кажуть: «Святе місце порожнім не буває». Стародавні греки весь час нагаду­вали: «Природа не терпить порожнечі». Якщо в нашому внутрішньому світі відчувається гострий брак радості й насолоди, то на місці, що звільнилося, неминуче з'являться страхи, сумніви та сум. Якщо ми не вчимося любити самих себе, у нас неодмінно вкорінюється руй­нівне заперечення власної своєрідності й уні­кальності. Ми чітко знаємо, коли можемо радіти!

Для цього є спеціальні дні, приводи, місця, події тощо. Інакше кажучи, для радості потрібні підстави. А в проміжках між ними наше життя сповнене справ і турбот.

Загалом це непогано. Однак... кожен із нас знає, що життя не вічне. Не вічні ми, не вічні наші друзі та близькі люди. І знаючи це, ми жи­вемо так, немов попереду в нас, як мінумум, п'ять мільйонів років.

Ми щодня відкладаємо своє щастя на завтра

Ми завжди чекаємо майбутнього. Говоримо собі: я буду щасливий, коли... (зароблятиму біль­ше грошей, схудну, мій син припинить пиячити, куплю машину тощо). Ми намагаємося змінити близьких людей, немов у цьому наше щастя і є! Ми боремося з собою, ніби це — наше щастя! Ми відкладаємо зізнання в любові, думаючи, що завтра ця людина почне поводитися краще, і буде більше гідна наших слів, аніж сьогодні. А зараз — яка радість, яке щастя? Ми вдягаємо на себе маску серйозної зосередженості і... про­довжуємо жити. А тим часом годинники нашого життя невблаганно відраховують час. Адже він не може зупинитися тільки через те, що зараз нам не дуже добре, а потім буде краще!

Ось минув черговий день, яких було багато... І все б нічого, та тільки... він минув безпово­ротно.

Людина народжується з однією головною метою — прожити своє життя щасливо й ра­дісно, з любов'ю та вдячністю до цього чудо­вого світу. Це її мета і головне завдання. При цьому неважливо, яка в людини освіта, якою діяльністю вона займатиметься, яка в неї буде родина, і чи буде вона взагалі, скільки в людини народиться дітей чи їх зовсім не буде.

Давайте переглянемо поняття щастя

Перше. Щастя — це не те, що буде, коли в мене буде... І не те, що було колись, коли в мене все було добре.

Радість і щастя є сьогодні, зараз, у тому місці, де ви перебуваєте: на вулиці, в метро, у влас­ному автомобілі, вдома на кухні чи в колі дру­зів. Є тільки сьогоднішній момент — і він для вас повинен служити джерелом радості! Ваш добровільний вибір — почувати або не по­чувати це.

Друге. Щастя — не сукупність зовнішніх обставин, а стан душі, спосіб сприймати світ, спосіб взаємодіяти зі світом радісно, незалежно від того, чим ви зайняті. Щастя — це те, як ви дивитеся на світ, отже, воно перебуває тільки всередині вас, у вашій душі й ніде більше.

Третє. Ваше завдання — зробити себе щас­ливим. Не когось, а себе. Якщо я сам нещасли­вий, як можу ощасливити інших? Якщо щастя перебуває всередині, моє завдання — навчи­тися бути щасливим, почуватися щасливим, незалежно від зовнішніх обставин.

Як це зробити? Як цього навчитися? Почати слід з найпростішого. Для цього вам потрібно завести Щоденник Радості. Однак не лякайтеся, це не той щоденник, який потрібно заповню­вати вечорами, засинаючи від втоми. Це усний щоденник.

Завдання просте

Вам потрібно зрадіти п'ять разів за день.

Неважливо, чому саме ви радієте, і чи є для цього загальноприйнятий привід... Ваше зав­дання — прожити день, в якому у вас буде п'ять радостей: великих і маленьких, смішних і сер­йозних, бурхливих і тихих.

Прокинувшись, вам потрібно пам'ятати про це завдання. Увечері слід підсумувати про­житий день. Найкраще виконувати завдання разом із людиною, котра живе з вами: чоловік, дружина, дитина, брат, батько, друг, сусід... Увечері кожен із вас розповість одне одному про п'ять радостей, які відбулися протягом Дня.

Якщо ви живете один (одна), то самі собі роз­повідайте, чому раділи і скільки разів. Просто згадаєте, як минув день, і коли ви відчували радість. Можете виявити різні результати.

Якщо п'ять разів зрадіти не вийшло — це не привід засмучуватися, тому що завтра у вас іще один день попереду.

Ви одержите цікаві спостереження, коли виконуватимете це завдання.

Тільки, будь ласка, не відкладайте радість на завтра\ Навчіться радіти кожному новому дню. Радійте великому й малому, важливому й дріб'язковому.  Адже це тільки наша ідея, що радіти потрібно через щось значне. Дійсно, прихід нового дня — уже подія, гідна радості. Прокидаючись і розплющуючи очі, , адже цього могло й не бути. А у вас це є, у вас попереду новий день, і в ньому буде багато хорошого.

Щоб зробити радість сильнішою, відкриємо вам чарівні слова (афірмація). Так, так, ми не помилилися, слова дійсно чарівні. Те, що вони роблять, можна назвати чудом. Отже, напишіть великими буквами (або надрукуйте) і повісьте в себе в кімнаті (приклейте в машині чи на ро­боті, носіть у портфелі, у записній книжці або в будь-якому іншому місці): «СЬОГОДНІ — НАЙЩАСЛИВІШИЙ ДЕНЬ МОГО ЖИТТЯ!».

Сьогодні — найщасливіший день мого життя!

Саме сьогодні. Не вчора, не завтра, не в на­ступному році.

І все. Ось ваше завдання. Вам, власне, більше нічого не потрібно робити. Просто тримайте цю фразу в голові, пам'ятайте про неї, і з вами почнуть відбуватися цікаві речі. Вдумуйтеся в зміст цієї фрази, тут кожне слово має гли­бину, кожне слово на своєму місці. Наприкін­ці дня згадайте ці слова ще раз і відповідайте собі на запитання «Як я прожив цей день?». Пам'ятайте про те, що Життя подарувало вам ще один день. Як ви скористаєтеся цим пода­рунком? Завтра вас чекає те, що ви називаєте буднями. Але ваше завдання — прожити цей день із таким відчуттям, що він єдиний і най­кращий.

І оскільки головний критерій якості життя — радість, і це ж, як виявляється, наша основна потреба, задоволення якої обіцяє приріст осо­бистого щастя, то цим і потрібно зайнятися. Де її будемо шукати? У радості інших людей — ін­шого не дано, і в цьому закон природи: радість іншого — наша радість.

Завжди радійте! Радість — не шлях, але вам буде легко йти, не тягар, але вам буде легше нести свою ношу. У вашому серці та розумі не залишиться місця для негативу, якщо в ньо­му оселиться радість!